Запалюючи свічку, я думаю про них, тихенько молюся про їхній спокій, за світлу пам’ять

Викладачі й студенти Васильківського коледжу вшанували пам’ять жертв Голодомору на Україні 1932-1933 рр. хвилиною мовчання та суму. Студенти на практичному занятті з української мови свої думки та переживання на дану тему відобразили у своїх творах-роздумах.

Голодні очі погасали,
стихали втомлені серця…
Кістки померлих об’їдали
ті, в кого пухли черевця.
І хтось помер в обіймах мами,
а хтось – у неї в казанку.
Життя і людяність вбивали!
І віру в Бога пресвяту…
А сповнені харчів вагони
повз трупний сморід мчали вдаль:
«Ми нагодуємо мільйони!»
Ну а своїх… своїх не жаль…?
Не жаль людей, землі прикутих
безсилих купок кісточок,
не жаль заморених, забутих
ні в чім не винних діточок!
Вони з Тобою зараз, Боже?
Їх душам досі це болить?!
Помолимось за них сьогодні, може…
Їм стане легше, хоч на мить.
Автор Ірина Рубець.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *